Годинник про північ сповістив вже давно,
Так хочеться спати, але не спиться.
Вітер шалено так стукає в вікно,
Вітер холодний щось злиться.
Вітерочку, не стукай так сильно в вікно
Я ще не сплю, хоч вже пізня година,
Ти літає по світу , можливо,ти бачив синочка мого.
То розкажи, як живе моя рідна дитина.
Розкажи про синочка мені
Я ще не сплю,хоч вже клонить ,
Чи здоровий синок, як живе,
Бо вже давно щось не дзвонить.
Не злись , вітерочку , не злись.
Ти кажеш , що ніякої звістки нема,
То пробач мені , соколе мій,
Що тебе я просила дарма.
То прошу тебе , поверни своє лице у той бік,
Де живе мій синочок, моє сонце,
Передай сімейці від мами привіт,
Але тихенько, тихенько постукай у віконце.
Ох, як крається серце від туги,
Коли мовчать і нема звістки про них,
То лети,вітерець, через поля і луги
не зупиняйсь ні на мить.
І вітерець, так сильно загув
Я втомивсь, мені тяжко летіти туди,
А якщо матінка старенька просить-
То відмовити негоже мені.
Полечу і скажу , але аж сміх,
Так пізно , а матуся ваша ,ще не спала,
Що молилась Бегу за вас усіх
І здоров"я , щастя усім вам прохала.
Полетів, послухав старої матусі,
Мабуть і свою має неньку стару,
Коли згодився повернутись.
І звістку принести яку.
Але я не діждалась, заснула,
Не знаю, повернувсь вітерець чи ні,
Але ранком так легко на серці,
Бо побачила всіх у щасливому сні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354781
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.08.2012
автор: Анастасія Верес