«По правді кажу вам: коли не навернетесь,
і не станете, як ті діти, -
то не ввійдете в Царство Небесне!»
Біблія, Матвія 18.3
Ховаючи думки під парасольку,
По вулицях крокує чоловік.
Обсмоктує самотності пігульку,
А в ній – підступний гордісті барвник.
У ньго, що не день, -то сіра маска,
Що губиться у тисячах життів.
Одна і та ж набридла стара казка,
Де править крижана байдужість слів.
А за чолом склубочені й холодні,
Як учорашня з сиром вермішель,
Зажурені думки, які вже згодні
З химерами нав’язливих ідей.
Та раптом він з дитиною стикнувся -
Їх погляди в один переплелись,
В цю мить він до святих небес торкнувся,
З яких любові ноти полились…
І чоловік стрибає по калюжах,
Розгойдує туди-сюди портфель.
Свою самотню гордість він подужав –
То відновилась щастя карусель!
3.11.10
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353092
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.07.2012
автор: Михайлова Ланка