Частина І
Перший прохолодний вечір початку осені нахмурився над сумним містом, де-не-де проливаючи крапельки дощу. Серед ввімкнених жовтих ліхтарів тихого, нічного парку прогулювались двоє молодих людей. Дівчина і хлопець. Вони трималися за руки і тихенько розмовляли, повільно ступаючи по мокрому асфальту.
- Де б я зараз був, якби не ти, - говорив хлопець.
- Літав би, напевно десь серед зірок, - насмішкувато відповіла дівчина.
І обоє залились щирим, неголосним сміхом. Вони дивилися один одному в очі і ніщо у цей момент не було важливіше безмовного діалогу тих очей. Щирих, юних, закоханих… Навіть вузенька доріжка місцевого скверу здавалася їм тепер широкою автомагістраллю, на якій ще не прокочувалось колесо ні однієї машини. Пара злилася у палкому поцілунку і все у цей момент навколо них затихло, ніби хтось ураз вимкнув звук. Поцілунок був довгим, проте повільним. Молоді люди намагалися розтягнути цей момент якомога довше. Вони не хотіли, щоб він взагалі закінчувався.
На ніс дівчині впала крапля дощу і її вуста почали розтягувати у посмішці. Вона відлинула від хлопця і промовила:
- Ой, здається, на мене впала крапля.
- Перші осінні дощі, - мрійливо сказав хлопець, - Правда, вони прекрасні?
Він взяв її за руку і закохані пішли далі. Піднявся невеличкий вітер, листя дерев зашелестіли, деякі, навіть, почали падати, крапельки води, що спали на цих листочках обвалилися на невеличким дощиком на підлітків і ті знову залилися сміхом.
Трохи пройшовши, дівчина почала про щось палко розповідати. Вона все говорила і говорила, говорила і говорила, проте хлопець її вже не слухав. Його стурбований погляд був прикути до двох чоловіків, які рухались на зустріч закоханим. Вони щось викрикували і шалено реготали. Дівчина помітила раптову зміну настрою свого коханого і запитала:
- Щось трапилось?
Хлопець повернув до неї лице і, стараючись видавити із себе посмішку, відповів:
- Та ні, все добре, просто втомився.
Дівчина посміхнулась, трохи прижмуривши очі, і тихо обійняла його. І так вони пішли далі, тримаючи один одного у полоні міцних обіймів. Вони йшли з закритими очима і не відчували нічого, окрім теплоти, яка походила від їх тіл.
Раптом, хлопець відчув грубий удар у плече, який розбив обійми. Серце шалено закалаталося, по ногах і руках пройшов невеличкий спазм, схожий на поколювання. Молодик підійняв очі та побачив перед собою, скривлене гримасою, лице чоловіка, років двадцяти. Той був на голову вищий від парубка, а поруч із ним стояв іще один, трохи менший.
- Дивись куди сунеш, - промовив грізно чоловік.
Погляд його був якийсь розсіяний, можливо трохи п’яний.
- Ти хоч розумієш на кого налетів, га? – продовжував свою тираду чоловік, - Та я тебе можу в попіл розвіяти. Ти знає хто я? Знаєш?
Він дістав із кармана своїх джинсів посвідчення і, розкривши його, почав тицяти хлопцеві в обличчя:
- Я сержант міліції, а мій батько головний прокурор цього жалюгідного містечка. Ти розумієш, що я можу з тобою зробити?
- Вибачте, я випадково. – почав виправдовуватись хлопець.
Тим часом інший чоловік підійшов до дівчини та почав насмішкувато видавати компліменти:
- Диви яка гарна дівчина, Сашо. Може візьмемо її з собою? – і почав простягати до неї руку.
Дівчина замахнулась і дала сильного ляпаса чоловікові. Той розсердився і вдарив її у відповідь.
- Сволота, - викрикнув хлопець і наніс сильний удар людині, яка щойно вдарила дівчину. – Біжи!
У цей момент, кремезний сержант міліції розвернув до себе хлопця і зацідив йому просто межи очі. Від удару хлопець втратив рівновагу і впав на землю, намагаючись очухатись і піднятись, проте це йому не вдалося. Інший чоловік вже підбіг до нього і почав бити ногами. Дівчина почала несамовито кричати.
- Закрий рота, - гримнув Саша і вдарив дівчину по лицю. Та впала і знепритомніла.
Чоловіки ще з хвилину гамселили хлопця, а потім пішли далі, залишивши тіло стікати кров’ю .
- От недомірок, - сказав Сашко, витираючи кулаки. – Нічого, вони всі скоро зрозуміють, що я тут головний, що я тут вирішую, що кому робити Я!
Останні слова він майже прокричав. Його друг тільки кивав, потираючи почервоніле лице. Раптом, їх очі прорізав промінь білого світла. Чоловіки почали затуляти світло руками, намагаючись розгледіти джерело цього дивного потоку.
-А це, що в біса таке? – роздратовано промовив Сашко.
Світло згасло. Навпроти них стояв чорний фургон. Чоловіки здивовано подивились один на одного, а потім Сашко пішов по напрямку до машини, його друг послугував за ним. У цей момент дверцята відчинилися і з фургона вийшов чоловік у шкіряній куртці, та в темних окуляра і почав пристально розглядувати Сашка та його друга.
- Ти хто такий? - гримнув Сашко – А ну геть з дороги, інакше я за себе не відповідаю.
Чоловік в окулярах лише посміхнувся і постукав по фургону. Дверцята кузова відчинилися і звідти вибігли четверо чоловіків у одежі в стилі «хакі» та з масками на обличчі. Один дістав з-за спини дубинку і з усієї сили вдарив Сашкового друга у лице. Той впав, втративши свідомість. Чоловіки оточили Сашка з усіх сторін.
- Ви хоч знаєте хто я? – почав говорити Сашко.
Проте нападник, який стояв у цей момент навпроти нього кинувся вперед і вдарив чоловіка у живіт, а інший тим часом, скориставшись дубинкою, вдарив Сашка по спині і той знепритомнів. Чоловіки у формі підняли обох друзів та віднесли їх у машину.
Чоловік у чорних окулярах залишився стояти на вулиці. Він дістав телефон, набрав номер та через декілька секунд промовив:
- Алло, швидка? Тут двоє молодих людей постраждали у наслідок бійки.
Домовившись із лікарями, чоловік ще трохи постояв на вулиці. Він прислухався до шуму листя, яке придавало осінній ночі дивну красу, яка притаманна цій порі року. Небо над парком ще більше затягнуло хмарами, можливо скоро почнеться злива. Чоловік вдихнув повними грудьми повітря і сів у машину.
За п’ять хвилин приїхала швидка. Лікарі забрали підлітків у свою біло-червону карету, зробивши потрібні перев’язки, і констатували, що стан молодих людей стабільний. В цей час опритомніла дівчина, вода одразу почала питати, що з її хлопцем, а, дізнавшись, що все добре взяла його руку та притулила до свого серця.
Тим часом поза стінками карети швидкої піднявся сильний вітер. Ослаблі листочки почали зриватися з дерев, які несамовито хиталися від диких поривів. Небо осяювала блискавка, а грім полохав сонне місто. Починалася гроза.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353070
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.07.2012
автор: IseeU