Мене не минуть сполохи небесні,
Заряди струму що від пальців до долоні…
Хай схаменусь, а вже ввіткнеться
Любовне жало в серце, в скроню…
Я не минуча!
Я з грозою прорву пергамент спокою твого,
Ввірвусь відвертим зовом хвацького смичка.
Знервую ніч, і висиплюсь на дах пологий
Горошинами слів і ароматом жожоба…
Я не минуща, я твоя напасть! Чи пастка…
Розмножусь міріадами зірок над містом,
Над тихим місцем, над простирадлом свіжим і квітчастим
Дихну, мов протяг, мов присутність…ненавмисне
Торкнусь вустами і грудьми
Невидима й прекрасна.
Й прозрієш ти!
Тебе не минуть сполохи небесні,
Заряди струму що від пальців до долоні…
Не встигнеш схаменутись, як ввіткнеться
Любовне жало в серце, в скроню…
29.06.12.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352232
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.07.2012
автор: gala.vita