Знову цей ранок! Господи, я божевільна...
Я саме так божеволію, і неспроста.
Присмак дощу – то така собі смуга суцільна,
від підвіконня до скронь.
Як торкались вуста,
як шаленіли в двобої до опіків шкіри,
як від поранень наскрізних твоїм «ти – моя»
я бо-же-во-лі-ла, падала, падала в прірву…
знову наснилось.
Моя найпрекрасніша яв –
бачити світло щоранку твоїми очима,
голос твій знову впускати в аорту, мов щем,
чути життя ним. Свої залишати ключі, там,
де ти шукаєш їх, щоб затопити дощем
кожен мій день, він злітає з небес, як пелюстка
щастя, що ніжно-червоним у серці, мов мак.
Ти – моє все. А все те, що не ти, не люблю я!
Саме так!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351717
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.07.2012
автор: Rekha