він носить з собою старі фотокартки
й захлялу акваріумну рибину.
я бачу як в стінах його черствої кімнатки
веселі скелети ламають спини.
мені неодмінно до нього в сповідь,
інакше навіщо ця милість божа?
я схожа на тінь його, що говорить
про те, що давно ні на кого не схожа....
рік розлітається на жмути сивого волосся,
притрушуючи аркуші вичавлені.
він невимушено доживає віку на моєму плечі,
обирає колір труни й плаче над заповітом.
звідти вже не вертаються, бо не хочеться,-
там і ковдри тепліші й поштар не жалкує листів.
з обмілілого вогнища днів я одна навшпиньки.
стільки пахучих усмішок і натхнення
розливається часом на берег чужих життів.
він ніким не оскаржений і не виграний,
він для мене відсутність вибору
та від того лише тепліш.
і коли безпорадність завершення
я для нього трапляюсь першою,
надсилаючи в прірву вірш...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351579
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.07.2012
автор: Biryuza