Душі не гріє вже ніщо.
Спасає лиш смішне кіно.
А дощик стукає в вікно,
Швиряє листя у багно.
А знаєш, я хотів сказати,
Що щастя прийде все одно.
Та я не стану вам брехати.
Десь загубилося воно.
У променях весни шукав.
У сни безмежні зазирав.
В обіймах палких не пізнав.
Лиш марно час, я витрачав…
Ти скажеш десь за поворотом.
Можливо в пеклі чи в раю?
Можливо ходить попід плотом?
А може там, в чужім краю!?
В тих поворотах заблукати.
Під плотом в мене лиш смітник.
Мені в раю не побувати!
І за кордоном не знайти.
У квітці Лотоса можливо?
В любові щирій, як в Христа?
Чи різати тварин наживо…
Відкрить Освенцема ворота.
Ні, не зможу так, я певний.
Тоді у собі ти пошукай?
Цей спосіб є старий і добрий.
Та не працює нічорта!
А сльози по щокам течуть.
І по душі коти шкребуть.
Як у Шекспіра будь – не будь.
Все досить, збийся і забудь…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351467
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.07.2012
автор: Роман Українець