З давнини прегарне це село!
Пракозацьке, працьовите, славне.
Тут не дуже ойкали Івани,
хоч легкого хліба не було.
Терпеливі й щирі. Подивись, –
не перевелись прекрасні люди.
Малювати їсківські етюди
можна, певно, й краще, ніж колись.
У дворах тут – і вода, і газ.
На Пречисту – храм. Є й новосілля.
На барвисте їсківське весілля
завітав би ще хоч раз Тарас!
Глянь, – на в’їзді замінили знак.
Герб села придумали під свято.
З’їхалось, зійшлось людей багато.
Ювілей – чотириста! Ось так!
Хліб і сіль. Уквітчаних дівчат,
наче наречених, нарядили.
І під церкву місце освятили.
Знає небо, чи прийшов той час.
З табунця розбіглися хмарки,
мов приїжджі «грамотні льогковки».
Он лісок сосновий. Як там ловко!
День і справді видався жарким.
На ставку шепоче осока.
Сполошилося, принишкло птаство.
В буйній зелені гигоче панство –
сита челядь в білих сорочках.
З’їхались круті соліднячки,
обживають затишну поляну.
І трава, і навіть вуха в’януть...
Ген Челядна, – краєвид який!
Дискутують, мовлять все про все.
І тутешні, і заїжджі лиця.
Пурхають квітчасті молодиці
в затінку згорьованих осель.
Біля школи – гомінливий люд,
торгаші всілякі, кузов-сцена,
різні там аматори, спортсмени...
Ну, а тут – еліта, – клуб валют.
Трударям сказали: «Молодці!»
Напоказ дали дядькам дуляри,
щоб вони гарненько погуляли, –
булаву відчули у руці.
Захід показний, вважай, відбувсь.
А народ гуляти дуже хоче...
З вудкою притих, примружив очі,
балачкам не вірячи, дідусь.
На ставку гойднувся поплавок.
За дешевим пивом стала черга.
Онде красень-дуб і бюст Шевченка.
Вибілений клуб. Новий замок.
Ні, недавно навіть був концерт.
Дискотека є. Навпроти – бари.
А от книг нових – давно немає,
бо даються копійки на це.
Скільки тут митців – умілих рук!
Гарні родять в Їсківцях поети.
Але легше спершу їм померти,
аби щось колись попало в друк.
В школі краєзнавчий є музей.
Пам’ять неможливо розікрасти.
Досі тут ще є ентузіасти,
та спасти вдається їм не все.
Як же швидко й лячно час летить!
Та співають ще жінки й дівчата.
(У жінок – доволі онучаток).
Ще живий фольклорний колектив.
25 відсотків... на квітки.
Молодиці по краплині кануть.
«Горлицю» недавно слухав Канів.
Думалося: пісня – на віки...
І коли пололи буряки,
і на фермі, й на току – співали.
Щемна пісня душу зігрівала.
А тепер – царюють будяки.
У сусідні Пуленці піди.
(Пуленці чи Пулинці?)
Як справді –
точно вже не скажуть і в сільраді.
... Скоро вже не буде й череди.
Магазин? Медпункт?..
Одні хати.
Вештаються ще пенсіонери.
Кілька дач: пани лікують нерви.
А колись Тарас отут ходив.
Ген по Україні – вандалізм.
Шастають злодюги, долі вдячні.
Тягнуть все, найбільше – залізяччя.
Процвітає плідно – популізм.
Обіцянки правдуни речуть.
Від брехні солодкої – блювання.
Вибори – пора галасування.
Жди, сіромо. Вкрадуть і втечуть.
Вибачте, трудяги-земляки.
Це село порівняно – найкраще.
Є чого й радіти. Але нащо?
Адже ще жирують «будяки».
Бур’яняться-гибіють поля.
Сатанієм. Розтрощили ферми...
Трактористи й доярки померли?
Не набридло слухати «ля-ля»?
Остогидло челядь умовлять:
«Фільм візьміть – «Шевченкові джерела».
Скільки літ кажу. Однак – даремно.
Швидше те почує немовля.
... Як же вправно стелять на словах!
І глуха собака вже завила.
Треба, браття, братися за вила!
Від брехні вже пухне голова.
То яке життя чекає нас?
Кажуть, на селі ідуть реформи.
Футболістам спонсор видав форму –
секонд-хенд від фірми «Адідас».
Житиме лиш той, хто досі жив.
Виграє на сонечку водиця.
Їсківці. Шевченкова криниця.
Мерседесик, вольво, биця-джип...
2002
Олександр Печора
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350819
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.07.2012
автор: Олександр ПЕЧОРА