Не має сліз- вони росою висохли на віях,
А разом з ними десь померла і закохана весна.
Так мало тоді щастя було в приспаних надіях
І стільки осені у зболених між вІршами рядках.
На згадку долі- півхвилини у найбільших стратах,
І мій щоденник, що кричить тривогами услід весні.
Я так і не зуміла найдорожчою Вам стати,
А Ви й не сміли, не хотіли заперечити мені...
Ще пару тривог, але тих, які втомлюють вії,
Незбагненність тортурів із знедолених світом зіниць,
Одна мить, що окрилює серце- завтра німіє...
Не бажали Ви знати мого серця усіх таємниць...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350805
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.07.2012
автор: Весняна Осінь