Я потону у цих спогадах.
Я потону у тобі.
Сновидою бродити у зливи сполохах,
Шукати обіймів твоїх.
Я потону у київській ніжності,
У пристрасті закоханих пар,
У нашій з тобою близькості,
Сліпучому сяйві фар,
У гулі, метро нестримного клекоті,
У плескоті Дніпра хвиль,
Я потону в шаленому скреготі
Мостів, протертих до дір.
Я потону, тебе тримаючи за руку,
У чарах (пошепки) слів,
Я захлинуся, тебе лиш побачивши здалеку,
Найп'янкішим із почуттів,
Зірками, маленькими сяйвами-крапками,
І синню оксамитових крил,
Я захлинуся сльозами вокзальними,
До тебе припавши без сил.
Я дочекаюсь. Шепіт крізь операторів -
боляче, та не смерть.
Ти дочекайся, щоб більше не плакали,
Щоб завжди разом. Як тепер.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350293
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.07.2012
автор: Марина Смагіна