Заважай дихати мені повільно,
прикушуючи губу і дихаючи ваніллю
я бережливо прийму тебе до себе,
як немовля,підкинутого під церкву
серед декорацій і сцен минулого сторіччя
я вишукуватиму тобі справжнє просторе місце,
де капав би дощ, зітрушуючи бруд із яблук,
і вербували б таких, як я , неприступних міщанок
в хороші будні, які хтось зове хорошими
я візьму тебе за теплу руку, трішки обпорошену
нехай сторицею будуть стояти перепони
ти житимеш зі мною, як у фентезі лепрекони
мінімум жертв і мінімум прострацій,
за останні десять років я змінила на собі сотні ілюстрацій,
і якби не твої в дечому скалічені рухи,
я б залишилась схильною малювати на собі сотні духів
пережитками совісті і кусками трагікомедій
фатальними напрямками і внутрішніми забобонами
заважай мені дихати сотні секунд у хвилину
цієї швидкості вистачить, щоб перестати бути людиною
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349690
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.07.2012
автор: ne ta ale