Хрущі

Як  тільки  починається  тепло,

Прогріється  земля  довкола  трохи,

Повзуть  і  лізуть  із  землі  хрущі,

Ще  з  осені  які  мовчали  й  досі.

 

Вони,  що  мовчки  зимували  у  землі,

А  зараз  їм  поговорити  треба,  й  годі

Куди  не  глянь,  кругом  самі  хрущі,

Такі  маленькі  і  проворні  трохи.

 

Старі,  нові,  товстенькі  та  худі,

Усі  кричать,  говорять  нам  потроху

Як  треба  жити  всім  нам,  у  житті,

Щоб  їм  жилося,  як  раніше,  в  осінь.

 

Говорять  все,  гудуть  як  треба,

Отим,  хто  дарить  їм  тепло,  і  гріє  їх

Грішми,  і  хмелем  трусить

Обіцянок  пустих,  затьмарених  і  досі

 

Всі  лізуть  вгору,  від  землі,  ройком

Що  з  осені  була  їм  конче  треба,

В  надії,  що  прийдешнеє  тепло,  й

Забудуть  люди,  хто  і  звідки.  Досить

 

Не  буде  так,  сьогодні  і  завжди,

Щоб  правду  затоптати,  замести,

Повернуться  у  землю  всі  хрущі,

Що  ще  вчора  нам  гуділи  трохи.

 

Від  тебе  все  залежить,  і  мене,

Чи  будем  жити  краще,  ми  з  тобою,

Чи  зміниться  життя,  моє  й  твоє,

Й  чи  будуть  нам  гудіти  угорі,

Всі  ті,  що  інколи  виходять  із  землі,

Щоб  обдурити,  й  обігрітись  знову.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348928
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 08.07.2012
автор: Ю.Вороньківський