(Гумореска)
Про те,як завше лікували,
У прозі,бач,усе писали.
Поети,навіть,так вважали:
- Хвороба,братці,прозаїчна річ.
Хвороба так,а лікування,
І хворого важкі переживання.
Сестричок ніжне щебетання.
І лікаря туманна річ.
Знайдеться дечого багато,
Про що хотілося б сказати.
Тому й спробуєм віршувати,
Нехай нас вибачить Пегас.
Як не крутись,та прийде час
І захворіє кожен з нас.
Тому,до лікаря в обійми,
Сам прибіжиш,чи принесуть
і лікар нас звичайно прийме.
Уважно вислухає скарги,
Про щось спита,загляне в рот.
І якось все зведе на жарти,
Або пошле вас на курорт.
І ніби вже нічого не болить,
Й на серці стало ніби легше,
І хоч у нього я не вперше,
Душа моя усе ж тремтить.
Чекаю присуду,а він
Помацавши мене усюди,
Ударив раптом перстом в груди,
А загуділо,наче в дзвін.
Відпала в мене тут щелепа.
"Чому він тріснутий такий?"
І поки я стояв німий,
Пан лікар рахував вже ребра.
Оскільки всі були на місці,
Він знову умостився в кріслі.
Писав щось в карточці моїй.
Тепер чекав я присуд свій.
- Ну що ж,не усе й погано,
Якщо зважати на Ваш вік.
Та певне щось казати рано,
Обслідуєм,побачимо.- Неголосно прорік.
- Аналізи покажуть що до чого,
Чому воно отак,а не отак
І давши одягатись знак,
В відділення поклав,до лікаря другого.
Іду в відділення,не йдеться.
Десь страх в душі моїй береться.
Вже жінка за руку веде.
Вона бо знає вести де.
Присів скраєчку на канапці,
А він у кріслі,за столом.
Сідий уже,з сократівським чолом.
В халаті білім,білій шапці.
- Так,так,шановний,що у Вас?
Та Ви не бійтесь,сядьте краще.
Ви ще го-го! Ще не пропаще.
Вмирати не прийшов Ваш час.
- Та й і хвороба в Вас не дуже,
Так що не бійтеся,мій друже.
Придусимо хвороби черв`яка.
На то ж ми є,професія така.
-Я Вас віддам сестричкам в руки.
Ви враз забудете про муки-
Здоров`я Ваше швидко піде в гору,
Вже після першого уколу.
- Відпочивайте на здоров`я.
Не переймайтеся нічим.
У нас тут рай,хоча й не Крим.
Бракує,справді,лише моря.
- Однак,застерегти Вас мушу,
Щоб якось втримати в Вас душу,
Обіди й ліки треба купувати.
Зате розкішні в нас палати.
В палаті сам,хоча вона на двох.
Немає мух,комар останній здох.
А за вікном - весна буяє.
В кущах,поблизу,соловей співає.
" Ні,не збрехав,тут справді рай.
Матрац м`який,немов перина".
Вечері вже прийшла година,
Та,раптом,хтось,кричить: - Вставай!
- Вставайте швидше,прошу пана,
Вечеря,пане,не для Вас.
Для Вас уже готова ванна.
Робити клізму прийшов час.
Так почалося лікування.
Кишок порожніх промивання.
А зранку,знову те саме.
Я занімів.Ні бе, ні ме.
По тому був на УЗД.
Поки ходив,поки прийшов,
Час по обіді вже пішов.
Сказали,що вечеря ще буде.
Сестричка,в білому халаті,
Все щебетала у палаті,
Та щось не слухалось мені,
Усе обід був на умі.
Сестричка щебетала не даремно.
Глюкозу капать почала.
Тут й жінка їсти принесла.
Глюкоза ж капала до темна.
Я все заснути поривався.
То засинав,то прокидався,
Та голод так у шлунку пік,
Що не забуду я повік.
Поснідав я,як потемніло.
Уплів усе,що лиш було.
Пішло в живіт,аж загуділо.
Жінка,від подиву,зніміла.
- Принесла, - каже, - на два дні,
А ти усе упхав відразу.
Нове зварить не буде часу, -
Та чув я це уже у сні.
Мабуть,поспав таки довгенько,
Аж сонце в носа припекло.
Сестричку знову принесло,
Та щебетала,наче ненька.
Привезла возика шкляного.
На ньому,Господи,шприци.
Я поривався вже втекти,
Багацько ж їх,та на одного.
Сказала повернутись задом.
Все бідкалась,що замалий.
Котився піт із мене градом.
Спаси й помилуй,Дух Святий.
Вколола разів може з п`ять.
Можливо,ще би уколола,
Та зупинила руська мова.
Згадав я,братці,і про мать.
Я чемно потім вибачався.
Незручно було,аж упрів.
На ліжко,раптом,здуру сів.
Підскочив я,й заматюкався.
Сконфузився я,що й казати.
Сестричка вибігла з палати,
А я стояв,ні в сих,ні в тих.
Мабуть,подумала,що псих.
Я не належу до святих,
Та все ж при жінці не сварюся.
Усього гострого боюся.
Опісля,я таки притих.
Тепер,лиш мукав,як кололи,
Та,мабуть,вкупу зводив брови,
Та не лякало це сестричок.
Потрапив я на їх язичок.
Лікуюся я третю вже неділю,
А від уколів,лиш потію.
Сестрички тут,на диво гарі.
Вже звик я,братці,до лікарні.
Мабуть,пішло все ж на поправку,
Бо колять менше,що не день.
Й пігулок,що давали кілька жмень,
Немає,лиш одненька зранку.
Тепер кажу: - Хворіти можна.
Робота,ну її до рожна.
Полежу ще з десяток днів,
Та подивлюся гарних снів.
Та,якось,годині о десятій,
Пан лікар мій робив обхід.
І увігнав мене у піт,
Ач,що придумав,інквизатор клятий.
Казав,катетер має пхати
У те,що мало би стояти.
Ну як би то скромніш сказати,
У те,що бач,чомусь висить.
Одужав,братці,я одразу.
Тікав з лікарні,мов од сказу.
- Прийду - кажу - на другий рік.
Виписуй геть і не чірік...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348585
Рубрика: Гумореска
дата надходження 06.07.2012
автор: Павлусик-Кузмяк Олег Мико