Ти обіцяв у дім сватів,
Як тільки стихне завірюха.
Якби ти знав! Якби ти знав! Яка наруга
Чекати і не знати снів!
А вже минуло стільки днів,
Коханий мій, коханий мій, моя ти мука!
Сад забілів, сад забілів,
Кружляє знову завірюха.
Ти все не йдеш, ти все не йдеш. У двір постукайсь!
Останній цвіт на землю ліг,
На землю ліг останній сніг,
Коханий мій, коханий мій, моя ти мука!
То білий цвіт, то білий сніг –
Стомилась я у завірюхах.
Ти все не йдеш, ти все не йдеш – звела розлука.
Мені не милий білий світ,
Коли не чую я твій сміх,
Коханий мій, коханий мій, моя ти мука!
Останній цвіт, останній сніг,
Та не остання завірюха.
Сміявся ти, сміявся ти – мене не слухав.
Останній сніг на землю ліг,
На землю ліг останній цвіт,
Коханий мій, коханий мій, моя ти мука!
Ти обіцяв у дім сватів,
Як тільки стихне завірюха.
Якби ти знав! Якби ти знав! Яка наруга
Чекати і не знати снів!
А вже минуло стільки днів,
Коханий мій, коханий мій, моя ти мука!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348475
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.07.2012
автор: Михайло Нізовцов