18 квiтня 2010 о 7:37
Що це? Ах... Моя маска... Чудово... Невизнаний світом геній... Так буде завжди! Так, так... Ну що ж. Цей світ тепер нічого для мене не означає... Тепер я... Нарешті... Забуду про неї... Про дурну Істину Любові... Хах. Істина. Люди вічно шукають її, а вона в них перед носом... Як би вони слухали ельфів. Як би вони послухали Воланда. Ну так, тепер ніхто не вірить в Бога і диявола. А даремно, бо вони існують... Так само як і я існував завжди... Існував... Я навіть не памятаю, коли я жив... Це було так давно... Ще за часів старого Мерліна... Мерлін... Що ж ти наробив...
Я знаю, що ти хочеш мені сказати... Я знаю. Просто або тобі не вистачає сміливості, або ти боїшся мене образити. Але для чого ця роль?! Глянь, я зняв цю маску, я показав себе у всій красі. І що? Від мене всі відвернулись. Так і що далі? Тепер моє життя, це мізерне людське існування завершене! Я повертаюсь. Я повертаюсь у свій світ, світ магії, світ мого справжнього життя. Дивовижно чи не так?.. Ти завжди вважала мене не таким як усі. І ти не помилилась. Ти просто не для мене. Звичайна дівчина, яка потурає своїй гордості. Боїться болі, але сама її робить. О так. Тільки не примушуй називати твої жертви. Всі...
Отже маска. Невизнаний геній? Браво! Мої аплодисменти. Дуже добре. Я радий, що тобі, бруднокровець, вдалось її зірвати. Так, так. Ось вона: вічно незадоволений, депресивний, якого всім хочеться приласкати, задобрити, втішити і не дай Боже комусь прийде в голову мене образити!.. Ха - ха! Не ображайте мою... Чоловічу гідність... Хах!
Всі, абсолютно всі, слухають моє базікання і просторікування з відкритим ротом, боючись навіть кліпнути, щиро усміхаєтесь кожному моєму слову, навіть невдалому жарту. О так, це вже точно. Всі допомагають мені психологічно і матеріально. Всі панькаються зі мною, дають свої речі наче бомжу. Ви терпите всі мої глузування, приниження, навіть мою брехню. Хоча... Ви знаєте, що я ніколи не брешу... Я лише недоговорюю... Втім, яка різниця? Йдемо далі!
Насправді якщо глянути мені в душу, в саму глибінь моєї душу то ви побачите там дитину - переростка з тисячею, мільйонів комплексів, невдаха, який намагаються чим швидше надіти зірвану маску. Ви побачите "іронічного похуїста", якому на всіх і на все начхати! Який любить тільки себе і своє тіло! Який любить лише себе. Що я й доказував кожному. Я егоїст, любі мої. І не знаю, що таке кохання. І ніколи не знав. О так, моя люба, я не вірю в це довбане Кохання. А ти що думала? Ну ти смішна.
І лише ти! Лише ти віриш в мене. В мою обдарованість невдахи, мою силу слабака і внутрішню красу справжнього виродка. Краса - це ілюзія. Мама завжди так казала... Хах.
Лише зовні я показую себе впевненим в собі, це проявляється в сарказмі, скептицизмі і іронії. Та це ставлення стосується лише жінок. Чоловіки надто гарячі і надто збуджені. Тим більше, вони як чоловіки знають, яку роль я граю. Те саме знав він. Правда не все він знає. Хм.
Ви, безперечно, вже знаєте, що я люблю? Люблю позиціонувати себе таємничим і стриманим. Надто скромним. Мовляв, зайвого не плете і поганого не робить. Має за спиною бурхливе минуле, якого не існує... Так... А ось минуле в мене є... І страшне минуле... Минуле... Яке і зробило з мене... Дитину - переростка з шизофренією. Цікаво, правда? Я теж так думаю. Отже крім бурхливого минулого маю ще не меньш навіжене майбутнє. Зверхньо слухаю всі ваші призання і любязності, байдуже ставлюсь до жінок і галантних чоловіків, які мене не цікавлять. Хто вони в біса такі? Суки і педики. Ніхто. В самотині колекціоную свої любовні перемоги і дрочу на своє відображення в дзеркалі, бо це все лише маска!!! Маска... Маска, яка одягнута на середньо - статистичну людину з комплексом неповноціності і пересічними, аж занадто перебільшеними амбіціями. Чудово.
Мені в дитинстві, насправді, приділяли мало уваги. Дуже мало, хоч багато хвалили. Я був завжди сам і бавився сам. Я любив себе і свої іграшки. Більше нічого. Діти в школі завжди висміювали мене, сміялись прямо в очі. Тому тепер я сміюсь жахливо. Мстивий, холодний і голосний сміх, який вселяє жах... Де ваші усмішки?.. Мої любовні пригоди... О так, їх було дуже багато, але всі вони зійшли на "Ні". Хоча я цього ніколи не чув. Саме тому я не можу повірити у їхню слабкість, втішити їх. А навіщо? Жінки - ельфи заспокоююються самі, а за людьми потрібно бігати. Марна трата часу.
Але я можу зробити багато інших речей. Допомогти нести сумку, яка в два рази перевищує мою власну вагу. Можу помити посуд, хоч щойно тільки й прийшов з роботи. Справді можу.
Ось моє обличчя. Без маски.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346571
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.06.2012
автор: Lord Black Jack