Нам небо душу вклало у долоні,
Чекало ранок у його красі.
Горіло тіло, пульсували скроні
І трави були мокрі у росі.
Десь недалечко щебетала пташка,
Розповідала про свою журбу.
Мабуть і їй на серці було важко,
Тому і вклала тугу у мольбу...
Повітря пахло ніжним сінокосом,
Роїлись бджоли, липли до квіток.
Ти брав ромашки заплітав у коси,
Вплітав кохання з квітів у вінок...
На тебе я дивилась мов на диво,
Свій погляд не могла я відвернуть.
Коханий знаєш, я така щаслива,
Волошки у очах твоїх цвітуть...
А ще в них бачу сині, сині води,
Що в даль за небокрай мене несуть.
Ти ту красу отримав від природи,
Та не в красі, а у коханні суть...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345410
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.06.2012
автор: Тетяна Горобець (MERSEDES)