Хто ми? Народ чи просто люди?
Мовчазне і покірне стадо?
Вожді в якого словоблуди,
Що прагнуть розкоші і влади?
Народ оглух і очманів.
Застиг в німій скорботі болю.
Мільйони дочок і синів
Життям сплатили нашу волю.
Криваві ріки, море сліз,
Пекельні муки і тортури –
Усе народ мій переніс,
Кайдани рвав і рушив мури.
В кривавім герці, боротьбі,
Жадану волю здобували…
Невже це байдуже тобі?
Чи може знову нас приспали?
Щоб в душі поселить зневіру,
Убити дух, зламати волю,
Щоб мову, звичаї і віру
Змінили на химерну долю.
Чому ми на своїй землі,
Такі злиденні, безпорадні,
Безпомічні, немов малі,
Покірні зовсім і безвладні?
Чому лиш десь на чужині
Ми здатні вибитись у люди?
Лиш тільки десь, а вдома - ні,
А вдома б”єм себе у груди.
Чому всім вірим на словах?
Чому не дивимось на справи?
Господь казав, що по ділах
Пізнаєм тих… кого обрали.
Земля від Бога, чорнозем,
Вкраїну називають раєм.
А ми у злиднях вік живем,
Ми не живемо, а страждаєм!
Пора, напевно зрозуміти,
Що в єдності народу сила.
І в своїй хаті не тремтіти,
А ворогів піднять на вила.
У боротьбі кували долю,
Проливши сліз і крові ріки.
Тому святу здобуту волю,
Повинні зберегти навіки.
05.04.2009 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345350
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 21.06.2012
автор: Мирослав Вересюк