Мої слова не перевернуть світ,
Ще чиюсь душу зможуть пробудити.
Мойсей, народ свій, цілих сорок літ
Водив в пустелі, щоб його змінити.
Народе мій! Ти на своїй землі,
Живеш, немовби маючи провину.
Навкруг румини, ляхи, москалі,
Чатують, щоб роздерти Україну.
Ти наче в приймах, на своїй землі,
Весь час повчають, як повинен жити.
Найбільше пнуться браття-москалі.
В обіймах дружних ладні задушити.
Серед своїх – не мало яничар,
Перевертні, запроданці, паскуди,
Зомбовані фанати Ілліча,
З душею підлою продажного Іуди.
Нема вождів, цих лицарів-гетьманів,
Щоб захистили землю і народ.
У владі править купка інтриганів,
Що, мов козли, пролізли у город.
Народ осліп і занімів від болю,
Терплячий і покірний до пори.
Будив Тарас, щоби здобути волю,
І кликав в руки брати сокири.
Уже пора! Бо маючи державність,
Знов заколишуть і усе вкрадуть.
Тоді в могилах предки наші славні,
Своїх нащадків, нас же,- проклянуть!
18.08.2009 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345348
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 21.06.2012
автор: Мирослав Вересюк