Вітрила

Минає  час,  і  ми  з  роками,

Бажаєм  більшого,  тепла,

І  на  вітрилах,  в  океані,

Летим  на  крилах,  в  майбуття.

 

Ганяє  вітер  серед  моря

Великі  хвилі  і  малі,

Шумить  і  стогне  море  синє,

І  білий  парусник  в  тобі.

 

Несеться  вперто,  не  боїться,

Ні  хвиль,  ні  вітру,  ні  води,

Розгонить  тучі  в  різні  боки,

І  шлях  прокладує  тобі.

 

Мабуть  із  легкої  руки,

Колись  построїв  його  ти,

І  відпустив  на  волю,  в  море,

Надію  й  мрії  заложив.

 

Тепер  він  поряд,  із  тобою,

Під  крики  чайки,  шум  води,

Він  прокладає  твою  долю,

Надію  й  мрію  у  житті.

 

Гуляє  весело  й  завзято

Вітрильник  з  вітром,  серед  хвиль,

І  море  ніжними  руками,

Його  качає  аж  до  хмар.

 

Життєве  море,  людський  клопіт,

Вітрильник  з  волею,  в  тобі,

Бажання  час  призупинити,

І  не  мінятися  собі,

 

Та  не  міняється  картина,

Яку  колись  придумав  ти,

Летиш  на  крилах  в  океані,

Щасливий,  впевнений  в  собі.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345302
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.06.2012
автор: Ю.Вороньківський