Втікаєш очима... Патьо́ки печалі
На тріснутім болем вікні.
О, скільки світанків ми ра́зом стрічали,
Однакових бачили снів!
І все... Ко́лючками тріскає серце...
Кровить наусебіч! Дарма,
Послухався вітру - в полоні інерцій,
Спаплюжив святе жартома.
Не Боже, не Янгольське стануло поряд.
І сохнуть старі ясени...
В останній надії ще молять і молять
Торкнутися тої весни,
Що вперше сміялася щебетом в гіллі,
Цілунками сіяла квіт.
Чи буде в душі ще одне новосілля?
Чи блисне зневірений світ?
Немає отвітів... Немає, немає...
Не сльози - розпуки вуаль!
Мовчиш... і навІки вже, певно, втікаєш
Очима в засніжену даль...
(16.06.12)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344279
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.06.2012
автор: Леся Геник