Серед літа, в буянні трави,
Я ось тут, на межі, приляжу
І ромашку обіч голови,
Наче кицьку свою, погладжу.
А межа, як двоспальне ліжко
І спориш, як матрац польовий.
Був я в тебе закоханий ніжно...
Те кохання, як шок больовий -
Промайнуло, розтануло, зникло,
Може й справді його не було?
Серце й досі до болю не звикло -
Аж судомою груди звело!
І гарячою кров"ю пульсує,
Й дотепер не вдається забуть...
І понині на серці несу я
Те, що доля поклала на путь.
Скільки літ відпливло за водою,
Скільки весен бузком одцвіло,
А ще й досі тебе молодою
Пам"ятаю в степу, за селом.
У кофтині з небесного ситцю,
У хустині, як біла печаль,
Ти ходила за Чисту Криницю
Може, вранішнє сонце стрічать.
Ти мені тоді солодко снилась...
Як хотілось, щоб мрії збулись,
Та освідчення (бач, не судилось!)
Нерішуче відклав на колись.
А тепер ти від мене далеко,
Ти бабуся давно, а я дід!
Сумно в небі заквилив лелека,
Та й розтанув за обрієм слід...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343894
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.06.2012
автор: Дощ