Загрубілими п’ятами топчемо пекло-асфальт,
Розігрітий до сотень кружалець за Цельсієм.
Соковитість, дивує, знервованих шпальт,
Що живим пророкують улесливий реквієм.
Босі ноги ступають, легенько, лише уперед,
І на пальцях, на збитих, нарощені корені-нігті.
Як врости навіки, нам відомий маленький секрет,
Й підвести до небес - не долоні, а згорблені лікті.
Загартовані сонцем, морозом, вітрами побиті,
Вже глухі і сліпі від обіцяних наново благ,
Ноги босі, а спини іще гордовиті,
І у чергах за щастям, ще й досі панує аншлаг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343802
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.06.2012
автор: Любов Чернуха