В свої 26 я не мав жодної поганої звички. Так, я не палив. Зовсім не палив. І я не вживав алкоголь. Ну, хіба що на дні народженні міг випити. І то не напивався як свиня. Не любив. І наркотики я також не вживав. Просто не вживав. Ніколи…
З одного боку це звичайна річ. З іншого – ні. Справа в тому, що я був у складі рок-гурту. А там, як це не прикро, але шкідливі звички були розповсюджені. Без таких були лише двоє – я і мій друг, Вадим Петрук.
Ми дружили ще з дитинства. Бувало, сиділи, щось бренькали і мріяли мати свій гурт. Слухали різну музику, деколи не сходились у враженнях від одних і тих самих виконавців, але, звісно, до сварок не доходило. Повна демократія.
А потім ми виросли. Але мрія була. А по закінченню університету Вадима запросили в рок-гурт. На місце гітариста. Він, звісно, погодився. Соліст, Ігор Ярчук, до того був спершу лідером іншого непоганого гурту, який з його відходом значно опаскудився. Потім мав сольну кар’єру і зрештою вирішив створити свій новий бенд. Коротше кажучи, надії були і Петрук з головою поринув у творчість… у вільний від роботи час.
Всі вихідні він проводив з гуртом на репетиціях. Кілька разів я приходив послухати. Грали класно. Пісні були авторськими. Музика – мелодійною. Виконання чудовим. І от після одного разу мені запропонували в гурті місце другого соліста та гармоніста (я грав на губній гармоніці – не ідеально, але якось грав). Я, не довго думаючи, згодився. Мої вихідні відразу буквально зникли - ранок, репетиція, ніч…
А гурт процвітав. Їздили на концерти, виступали на святах, записали диск. Все було чудово… А я почав випивати разом з гуртом. Спершу по трохи і деколи. Потім щоразу. А пили вони після кожного концерту. Вадим сидів також з нами, але не пив. Максимум чарка і бокал пива.
Одного дня хтось з гурту приніс старенький диск гурту «Смысловые галлюцинации». Увімкнув пісню «Вечно молодой».:
Я мог бы выпить море,
Я мог бы стать другим,
Вечно молодым, вечно пьяным.
Я мог бы стать рекой,
Быть темною водой,
Вечно молодой, вечно пьяный.
Вечно молодой...
Всі почали підспівувати і з того моменту гурт став випивати ще більше. Знову ж таки всі, окрім Вадима. Він казав, що хвора печінка. Ніхто і не наполягав.
Прийшов мій день народження. Мені – 27. З такого приводу після виступу в клубі ми пішли на квартиру до мене. Взяли з собою ящик горілки, кілька ящиків пива, закуску і ще чогось. Прийшли, порізали, сіли, випили.
Після третьої біля мене сів Вадим:
- Хочеш потрапити в клуб 27?
- Куди? – не зрозумів я.
- Ти не чув про клуб 27?
- А коли відкрився?
- Ну, власне, це не місце. До клубу 27 потрапляють музиканти, які мали значний вплив на формування музики і загинули в 27 років. «Живи швидко, помри молодим». Не чув?
- Що за фігня? Ну, і хто наприклад в клубі тому числиться?
- Курт Кобейн, Джимі Хендрікс, Дженіс Джоплін і ще багато хто…
Я посміхнувся:
- Ну й хай! Помру молодим і хай напишуть на моїй могильній плиті «Вічно молодий…»
- «… вічно п’яний», - додав Петрук.
- Не докопуйся до слів!
- Я б на твоєму місці стільки не пив.
- Та не помру я. Не парся! – усміхнувся я. – Куди ж мені помирати молодому?
- В клубі 27 багато хто так думав…
- Та що ти причепився зі своїм клубом?
- Я просто сказав… З днем народження.
- Дякую.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343611
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.06.2012
автор: William Mirovich