Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:
Чому я не сокіл, чому не літаю,
Чому мені, Боже, ти крилець не дав?
Я б землю покинув і в небо злітав.
М.Петренко
Дивлюсь я на небо, там - Місяць і зорі.
Холодних Галактик - мoрOк в видноколі.
Самотність і тиша. Тому й не літаю.
І добре, мій Боже, що крилець не маю.
Нехай в цій країні – чужа я дитина.
Та рідні простори – поля й полонини,
І колос пшениці - живуть в моїм серці,
А що я не сокіл, ти, Боже, не сердься.
Я хочу у гаю рости, як тополя.
Я хочу волошки збирати у полі.
І хочу в садочку я сонце стрічати,
І щоб у здоров”ї жили син і мати.
Болить моє серце за землю, за волю.
У рідному краю сумую до болю,
Де люди не знають, як землю любити,
Яку оберуть собі долю їх діти.
І все ж я цю землю люблю, як святиню.
Як рідну, жадану, кохану дитину.
Бо іншу Вітчизну не мала й не маю.
А в мріях, як сокіл, я ще політаю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343011
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.06.2012
автор: Ліоліна