Та вирви в себе той «язык»,
Позбудься клятої пухлини!
Він метастазами проник
У серце, душу України!
Та краще бути вже німим,
Чим тим «хохлом рускоязычным»!
Ти марно думаєш, що ним
Збудуєш щось святе і вічне.
Язик, це ніби помело,
А ще язик плете і меле.
Він тріпає, а ще було –
Руйнує, лиже, м’яко стеле.
Язик у всіх у роті є,
Його тварина кожна має.
Та, що це врешті їй дає,
Якщо вона не розмовляє?!
Тож мало мати язика,
Щоб українцем себе звати.
У мови – роль провідника,
Народ, країну об’єднати!
Ото ж, позбудься «языка»,
Позбався клятої пухлини.
Бо тільки мова, як така,
Душа народу України!
11.02.2012 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342166
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 06.06.2012
автор: Мирослав Вересюк