Відчуваю, що заборгувала своїм товаришам по сайту. Вибачаюся і пропоную "свіжачок".
День при дні у баби Каті
кіт рудий сидить на хаті.
Лапки догори підняв
і гукає звідти «няв!».
«Що ти робиш, Рудю, там?
Я тобі драбину дам.
Аби ти із даху зліз
неушкодженим, без сліз».
Заспокоїв котик Маю:
«Я хмаринку тут тримаю».
Та озвалася Марина:
«Може, спустишся по ринві?»
Приєдналась до них Рима:
«Тут мотузка за дверима.
Рудю, любий, не лякайся -
прив’яжися, і спускайся»
Обізвався хлопчик Рома:
«Стрибни, й будеш миттю дома.
В тім незвичного немає:
як м’яча, тебе піймаю!»
«Ти хапайся за гілля», -
радить Рудику Ілля.
Не зважа на галас кіт:
він збирається в політ.
І замріяно муркоче:
«Я до неба звикнуть хочу…
Це отак я на даху
позбуваюся страху»
«Хочеш ти літать? Чому?-
заперечують йому.
Птаха помах крил трима,
в тебе ж крил таких нема».
«Крилами махать – ще б пак!
Та ж «нявчать» навчився шпак!
Невтямки мені, чому
не перечите йому?
Ловить чом кажан мишей? –
Миші для котів лишень!
Мрія в мене є така:
перегнати літака.
Щоб наввипередки ми:
я – з хвостом, а він – з крильми!
Полечу, й на тому крапка,
щойно натреную лапки!»
*
Якось знову всі зібрались.
Шум і гам, і сміх, і галас.
Скільки там дітей, котів!
Диво: Рудик полетів!
Не ловив Рудько наш гав,
хто не вірив – той програв!
Наполегливо й завзято
в будній день і навіть в свято
котик тіло тренував,
і тепер у небі – «вав!»
Над садами, над дворами –
сам-самісінький, без мами.
Хвостиком в повітрі пружить,
лапки в нього з вітром дружать.
Вуса сонечко лоскоче,
певне, бавитися хоче.
А внизу – земля, де мама
ніжно вранці обіймала.
Друзі і рідня котяча:
їх згори незвично бачить.
Унизу річки, як стрічки –
і великі, й невеличкі.
Гори – горді і скелясті.
«О, яке літати щастя!
Розкажу, як повернуся,
друзям, таткові, матусі.
Навіть миші будуть знати,
як чудово вміть літати!»
Унизу – гаї веселі,
гомінкі міста і села.
Вгору! Нумо! Ось так-так…
Поруч хмари і літак,
поруч птахи – співуни,
без зусиль летять вони.
Один в одного питають:
«Що, коти тепер літають?»
Льотчик теж нагоді рад:
клац! – на фотоапарат.
«Я сенсацію таку
упіймав на літаку!
І тепер вона, щоб знали,
облетить усі журнали!»
*
Фіксували всі радари
річ, що схожа на котяру.
Паніка здійнялась –жах!
Що це - НЛО чи птах?
Цей об’єкт чужий наукам:
він літає, ще й м’яука!
І летить в усі кінці:
значать що - істоти ці?
Телеграми, інтернет
розтривожив цей об’єкт.
«Терміново! Обережно! –
чути заклик застережень. –
Щось у небі невідоме:
просьба не виходить з дому!
Випадок не побутовий!
МЧС напоготові,
армія, пожежні, звісно:
щось незнане в небі висне!»
Не хотів Рудь настрашити…
Просто, як без мрії жити?
Те, що сталось ненароком,
всім служитиме уроком:
вгору знятися «мяукам» -
треба дозволу науки.
**
Втім, нічого Рудь не чув.
Налітавшись досхочу,
на орлиному крилі
опустився до землі.
І почув таке від нього:
«Щоб літати мати змогу,
треба мріяти, як ти,
й не боятись висоти.
Я тепер твій друг і брат,
знову стрітись буду рад».
Вітер крилами здійняв
під прощальне тихе «няв».
Простягнувся, де травичка -
спинці терпко од незвички.
Лапки випрямив, хвоста…
Звісно, справа непроста!
Хтось так може? Певне, ні…
Ми літаєм лиш у сні.
*
Квіточка брову лоскоче,
котик жмуриться, муркоче.
А комаха – мурашинка
з вії прийняла пушинку.
І маленький павучок
травку стелить під бочок.
«Відпочинь, - щебече пташка,
перший раз літати тяжко.
Хоч тепер, гадаю, ти ж
завтра знову полетиш?
Знаю, щоб сягнути неба,
в мрію дуже вірить треба».
*
Маєш вдома ти кота?
Може, й він отак літа?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341957
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 05.06.2012
автор: Omega