Прошу тебе, не привикай,
До моїх слів і поцілунків.
Мене щоденно не чекай,
Не жди кохання, подарунків.
Мені забутися, ти теж,
Від болю цього захотіла.
Ми закохалися без меж,
Душа співала і тремтіла.
Такі відчути почуття -
У Бога треба заслужити.
Тому без сліз і каяття,
Всміхнися і продовжуй жити.
Будь вдячна долі, небесам,
Велике серце б”ється в грудях.
Я теж любив, а зараз сам,
Свій біль приховую на людях.
І не випрошуй співчуття,
Ніхто тебе не зрозуміє.
Живе у серці почуття,
Яке і спалить і зігріє.
Живи і радуйся життю,
Не кожен зможе це відчути,
Розкрити душу почуттю,
І цю жагу в собі почути.
Тому спорідненість душі,
Один у одного відчули,
І серцем писані вірші,
І біль, який ще не забули.
Всміхнися - посміхнуся я,
Давай підем назустріч долі.
Можливо, що зоря твоя,
Ще спалахне на видноколі.
21.03.2007
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341459
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.06.2012
автор: Мирослав Вересюк