Мерехтить і прорізує світло, лиш промінь;
Мов хто важчий: чи він, це повітря, чи спокій.
І не сяйво кімнату наповнює – спомин,
Та здається, все тоне у суті глибокій.
Тут немає насправді ні світла, ні тиші -
Лиш вогонь, ще прорізує нішу, колише,
Цю картину, що інколи наче знайома,
Він напевно жалітиме... смуток, оскома.
Дивовижно, що погляд за димом із пилу -
Заховався за ширмою часу і слів.
Щось доповнює тишу в дрімоту безсилу -
і, вплітаючись ниткою, спогад осів.
30.05.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341208
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.06.2012
автор: Андрій Гагін