Ростуть, немов гриби, могили
На цвинтарі край міста… тишина.
Людей багато тут спочило,
Зрівняла всіх померлих площина.
Пташиний спів поодинокий
Не сповіщає клопотів, тривог.
Хрести, надгробки сіють спокій,
По-різному відміряв вік всім Бог.
У когось мармур із портретом,
Закарбувались жалібні слова:
Він починав з мрійливим злетом,
А пав неначе скошена трава.
Схилився ангел, мов сумує
За взятим від батьків малим дитям,
Коли ж молитву він почує,
Їх втішить: «Бог керує цим життям!»
Хтось метушився і не думав,
Що буде час, до нього прийде смерть.
Збирав він гроші в крупних сумах,
Не раз продав в житті він совість, честь.
Он хрест убого похилився
І кам’яної величі нема.
В прожитім віці хтось журився,
Були йому за камінь біль, нужда.
На цвинтарі час мов спинився,
Поповнення тут мало не щодня.
З землею кожен тут зріднився,
Одна всім правда: прийме всіх земля.
28.05.2012р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340321
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 28.05.2012
автор: С.Плекан