Її сміхом шуміла діброва,
Вії лічив безкраїй овид.
Скаже доля моя чорноброва,
Чом сей привід мені не набрид?
Чом з невтомний щоденним запалом
Мрію я про небесну блакить,
Що обійми твої дарувала
І миттєві цілунки щомить?
Я вербою чи кленом зеленим
Обернуся й застигну навік,
Щоб кохання моє народжене
Не померло зі смертю вовік.
І щоб з ранку до ночі сміявся
Твоїм сміхом чарівний цей світ,
У волоссі щоб місяць купався
І цілунок тягнувся услід...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340260
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.05.2012
автор: Олеся Василець