Я з вічністю зустрінусь восени,
Її палкі вуста мене пригублять,
І випють мрії, спогади і сни,
І я прокинусь з каменем у грудях.
Осліпну я і мороки пітьми
Зі мною гратимуть у ті дитячі ігри,
А я німий мовчатиму, й вони,
Зведуть мене туди, де білі стіни.
Я з відчаєм мов з другом побратаюсь,
Розкаже він, що краще тут не жить.
Послухаю...А потім попрощаюсь,
Подякую...І втрачу свою мить.
І витече уся червона кров
Моїх надій і старого кохання...
І більше не напишу про любов,
Бо катом стали ті слова зізнання.
Я з вічністю зустрінусь восени,
Вона мене мов мати проголубить...
І я ввійду уже в чужі сади...
І втрачу пульс...А скажуть: «Від застуди...»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339710
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.05.2012
автор: Мирослав Гончарук-Хомин