Тінистий парк, куток природи.
Хтось розум тут і руки прикладав….
Мов сирота в полатаній свитині
Він перед зором людським став.
Кайма з доріжок позникала,
Лишень стовпи де були ліхтарі.
Одна – єдина лавка ще зосталась….
Про що ти мрієш у «новій порі»?
Всіма забутий мимоволі,
Напевно спомином живеш.
Багато хто тебе покинув…
В світи помандрував, авжеж !
І не чужа краса їх вабить,
Не тіні лаврових дібров –
Нужда в імперії задвірках,
Народ її ще не зборов.
Свобода дурманить нам розум
І мріємо про світлі дні……
В алеях парку буде радість,
Всі будуть на своїй землі.
Не буде більше тих хто страшить,
Навіки зникнуть казнокради – глитаї.
Ми навчимось найменших поважати –
«Нова земля і небеса нові»!
А поки тішмось тим, що маєм,
Природу рідну бережім.
Ніхто за нас тут не подбає,
То рідний Край, наш вічний дім!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338477
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.05.2012
автор: А.Б.В.Гість