***
Розтерзуй волю й віру, не зівай!
Двоглавому двомовність подавай.
***
Вони, звиняйте, мають власні гени.
І що їм корінні аборигени?
***
І що їм запрадавнений санскрит?
Поближче б власним рилом до корит.
***
Про мову в них не може бути й рєчі.
Зневага повна.
Але ще не вечір.
***
По своєму квакають жаби...
А мова – є голос держави.
***
Совковники, що не кажіть,
а мова – є голос душі.
***
О, скільки перетрощено, порито!
Хижак імперський все пожре й з коритом.
***
Клянуться і клянуть. Яка любов?
Та врешті, тут – не хлів.
Або-або...
***
Часто той, хто випасає гурт,
за національністю – „манкурт”.
***
Така вже капосна порода:
у власній хаті робить шкоду.
***
Ще й не вечір. Але й на світанні
ханаанець вкраїнцем не стане.
***
Не смішна,
прислужницька, гадюча
мова довгоносиків-сердючок.
***
Хрумкають капусту словобосики:
кролики, смердючки, горбоносики...
***
Чи шокайте, чи какайте по-праву,
та не порочте, чванячись, державу.
***
В три шиї варто,
бо роз’ятрює руїни
інформаційна окупація Вкраїни.
***
Найбільше у бедламі цьому винні
не так забрідші, як тутешні свині.
***
Знає хай кожен – свій і приїжджий:
тут не хохляндія, тут – Україна!
Олександр Печора (Ромоданець)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338358
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 18.05.2012
автор: Олександр ПЕЧОРА