А на дачі робота завжди
Тебе кличе, турбує й гукає.
Не відразу второпаєш, ти
Чи - у шахті, чи справді – у раю.
Помідорів рівненький рядок
Безпардонний бур”ян підпирає.
Я на плечі собі – рушничок,
Бо згадала, що я таки – в раю.
Бо є озеро – як острівок,
У короні з лілей й очерету,
Острів радості серед думок,
Безтурботна легка оперета.
Там вербиченька коси свої
У воді молодильній купає.
Заливаються там солов”ї,
А із ними й серденько співає.
Попливла і лягла на воді
Розчинитись – нагальна потреба.
Загубила себе я тоді -
Серед хмар, серед хвиль, серед неба.
Я руками торкаюся хмар.
Що пливуть у примарнім серпанку.
Додає до безмежності чар
Щебет пташечки – очеретянки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337503
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.05.2012
автор: Ліоліна