Ти ще стоїш, стара батьківська хато?
Покинули давно тебе тато й мати,
Пішли у світи щастячка шукати,
Серед зір, душі їх могли й заблукати.
Розбіглися, розлетілися діти,
По споришу та й нікому вже ходити,
Заросли бур'яном стежки у дворі ,
Похилилися старі верби від нудьги.
Вже не в’ють , не стелять гніздо лелеки,
Полетіли від дому кудись далеко,
Чи в друге село, до нової хати,
Де малих діточок, там, ой як багато.
Похнюпилася в обійсті калина,
Стара хатина, зіницями блимає,
Скрипить всохлими від років дверима,
Вишні чорноокі стоять соромливо.
Чеше вітер коси, сивої стріхи,
Сороки шумлять на даху говірливі,
Гніздяться в теплі хитрунки кмітливі,
Розлітається очерет по подвір'ю.
Дочки і сини тут ваше коріння,
Тут ви залишили свою пуповину,
Поверніться ж ви додому з вирію
І зародить ця земля! Я в це вірую!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337460
Рубрика: Білий вірш
дата надходження 15.05.2012
автор: Макієвська Наталія Є.