Зерно, що впало в грунт, вмирає,
Тління торкається його,
Потрохи вигляд свій втрачає,
Коли в землі лежить воно.
Якесь упало та й зігнило,
Перетворилось в темний грунт,
А інше паростки пустило,
Зазеленіло там і тут.
Якесь потоптане, забуте,
А іншому звучить хвала,
З якогось вже пуття не буде –
Лиш чуть ним збільшиться земля.
Заколосились рясно ниви
Із зерен, що в землі зійшли,
Які в ній просто не зігнили,
Що життєдайність зберегли,
Що витримали лють, негоду,
Яким не люба темнота,
До сонця линули угору,
Які померли за життя.
12.05.2012р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337019
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.05.2012
автор: С.Плекан