Сиділи Двоє на підлозі кімнати, чи на ... спині кита. Захід Сонця штовхався... до Них...спочатку крикливо - майже горизонтальними стрілами-променями, немов горланив: " Бачу Вас!" Потім присмирено рештками колишньої сили.
Мовчали ті Двоє... пили вино... з одного фужеру. Він знайшов цю пляшку, розбираючи старий підвал, Вона її не віднесла й не продала...
У кімнаті... чи на серці...було сутінково і якось цілісно-тихо. Вино розповідало Їм їхні ж таки думки... й історію свого виникнення. Воно пахло Любов"ю сторічної витримки... й ті Двоє прихмілілі від оповідок прокинулись на березі моря, де колись росла та Лоза, що зачала це Вино... Чи у Хмарах Вони прокинулись, чи в одному ліжку, чи на відстані Вічності Один від Одного...
Час... Місце... Обставини... Нема Нічого... Завжди є ті Двоє... без Вина, чи з Про-Виною, з Сонцем, чи - ні, молоді, чи - ні, щасливі, чи - не обов"язково...
ЗАВЖДИ...
Його звати - "ТИ" ...
Її - "Я"...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336855
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.05.2012
автор: Маріанна Вдовиковська