То не хмари білі стрімко
Плинуть небом голубим, -
То чадять боги олімпу,
Із ротів пускають дим.
Байдикують до обіду,
Що їм труд, - вони боги!
Мають пійло, мають їдло,
Занепали й вороги.
П’ють нектар, мед поїдають,
Аж та темніє неба край,
На землі немає раю,
А у них – постійно рай.
Як димами оповило
Незахищену лазур,
Із небес тоді стосило
Обізвався Деміург.
Слів Його не розібрати,
Тільки грому грізний блиск,
А боги давай тікати,
Зойк лишаючи і писк.
Ой і бив їх непутящих,
Гнав за верби і стави,
Заховався хто у хащі,
Хто заліз до кропиви.
Я не знав їх поіменно
А що ліньки їхні - знав -
Є також у людських генах,
То собі науку взяв:
Як за лінь відповідати
Мають навіть і боги, -
Працювати треба, брате,
Не гамуючи снаги!
11/05/12
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336694
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.05.2012
автор: Рідний