Тоді й замислився Зевес:
« Таки ж мій син,хоча й півбога.
Не олімпієць,та усе ж
Йому би личила всеж тога.
Його царем зробимо Аргоса ,
Свенел немає ж бо дітей ,
І хай ніхто не пхає носа ,
Та не псує моїх ідей.»
Коли ж про це дізналась Гера ,
Її вогнем мов обпекло :
« Візьме дитя оте холера,
Уб`ю, щоб й духу не було »
Побігла швидко до Сфенела
І закричала от дверей :
- Я добре звістку вам принесла.
Вродиться син вам Еврісфей .
Зевес, про це не знавши,
Всіх олімпійців позбирав.
Вином богів почастувавши,
Сам пригубив,тоді сказав :
- У повнолуння,перед першим днем,
На світ народиться дитина,
Найперша.І якщо хлопчина,
Аргоса стане він царем.
Та Гера,хитра,так зробила,
Що першою Сфенелиха вродила,
А у годину надто пізню,
Алкмена уродила двійню.
Коли Зевес про це дізнався,
Що в Гери хитрощі попався,
Та й зовсім ніби ошалів.
З Олімпу дехто полетів.
За все сплатила дурна Ате,
Що напустила туману.
На Землю мусила тікати -
Зевес прокляв її одну.
Тепер все швендя між людьми,
Та на Землі плодить глупоту.
І не об`їдеш й на коні,
Всю Ате зроблену роботу.
Та то пусте.Одначе й Гера,
Втекла з Олімпу в болота.
Зі страху,бач,куди приперла,
Та й гнала,наче молода.
Та й тут цю шельму осінило
І,упіймавши двійню змій,
Їх до Алкмени підпустила,
Дітей щоб покусали їй.
Тим часом,Зевс опам`ятався,
Всіх олімпійців позбирав.
Від своїх слів не відмовлявся,
Одначе,грізно наказав :
- Геракла зроблю я могутнім,
Сильнішим від царів землі.
У ньому страх буде відсутнім
І сином буде він мені.
Звершить він подвигів дванадцять,
За те,безсмертя йому дам.
І щоб не смів ніхто впираться,
У тому Ате приклад вам.
Лежав Геракл у колисці з братом,
Не спав,та кулачки смоктав,
Коли ж побачив змії раптом,
То швидко їх і похапав.
Здушивши ручками їм шиї,
Їх подушив,та й і заснув.
У перший день не чувсь на силі.
Не знав чиїм він сином був.
Коли ж Зевес про це дізнався,
Злякався,аж пополотнів.
Від Гери пакостей боявся.
Афіну в гості запросив.
- Послухай-но,кохана доню,
Геракл мій син,а тобі брат.
У твої руки його долю,
Віддати я все ж був би рад.
- Візьми його в свою опіку.
Усьому доброму навчи.
Коли ж мужського буде віку,
Тоді у світ його пусти.
Та подивись ,щоби сивуху,
Він часом змолоду не пив,
Бо бракне потім йому духу,
На подвиги не стане сил.
Та й до Венериних дівчаток
До двадцяти не підпускай,
Бо може збочитись хлопчатко
І буде силі його край.
- Зроблю усе,як кажеш,батьку.
Геракла скривдити не дам.
Військову справу щоб знав всяку,
В науку Кастору віддам.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336103
Рубрика: Поема
дата надходження 09.05.2012
автор: Павлусик-Кузмяк Олег Мико