Святкова
Повітряна
Немов балярина Павлова
Ти скидаєшся на щасливу.
Кожен твій па.
Кожен твій дотик
Він змушує мене знести моє серце до п’ят.
Й там лишити
Як бабця лишає у відрі цуценят.
А я бігаю навколо нього й кажу:
Доста, вони вже накупалися
А бабця мене веде до сараю
Де я ще кілька годин ридаю
А ти париш
Немов потрапила на сцену у Париж.
Святкова
Повітряна
Така легка, немов меренґа.
Оте бізе, що мені в дитинстві не купляли, бо не було грошей
Я крихта за крихтою я з’їдав усе тістечко, як був немов один з мишей
Коли випадала можливість
Я так само хочу тебе з’їсти, моя Павлова.
До останнього.
Цей жах, коли бачиш небіжчика.
Коли тобі хочеться їсти, а нічого нема
Коли хочеться кохатися, а твої дівка вже не твоя.
Цей жах, коли не виходить те, що так хочеться.
Він в мене є, коли тебе бачу.
Коли тебе хочу. А ти танцюєш, Кармен.
Ти танцюєш.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336051
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.05.2012
автор: dope69