Починаю звикати до буднів тих сірих,
Від яких намагався раніше втікти.
Забувається все, в що колись я повірив –
Та мета, до якої так прагнув прийти.
Я байдужим стаю до усього, що знаю:
До природи, людей і самого себе,
В оболонку міцну своє серце ховаю
У надії, що все це із часом пройде…
Час іде, а нудьга усе більше зростає –
Бездіяння моє не міняє подій.
У плодах справ безплідних повільно втопаю,
Залишаючись в світі спустошених мрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336006
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.05.2012
автор: BeeZone