Коли ніч торкається чолом її холодної подушки,
вона ковтає залишки передозованої кави,
ким то непотрібними і викинутими спогадами…
години вибивають на її плечах абстракції суму
саме він стає інтенсивніший коли на одинці із собою…
тоді хочеться ,
кричати…
тому що боляче говорити
хочеться писати безглузді вірші…
плакати,щоб ніхто не заважав…
кусати лікті і пальці…
наче в остатнє хочеш його відпустити…
не можеш…
ніколи не зможеш…
адже саме він навчив тебе посміхатись…
писати
його по каплі…
по букві
виливаючи все на папір…
кровотечею із скусаних губ…
до втрати сили…
і низького гемоглобіну…
розтріпаного волосся…
писати…
писати…
до обпечених пальців…
до прокидання ранку …
наодинці…
щоб незабути...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334703
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.05.2012
автор: MADLEN