Ми говоритимемо одиноко,
Тікаючи від натовпів глухих,
І хай наше взуття давно не в моді,
Ми чхали вже на те, що навкруги.
Ми крутимо однакові педалі
І наш велосипед будуєм з мрій.
Не бачимо вже ні кінця, ні краю
Лиш шлях штрихуєм з кольорових снів.
Я довіряю все тобі, як мамі.
Ти – компас мій і сторона світів.
В твоєму серці журавлина зграя –
В моєму – ключ на сто доріг.
В твоїх очах давно є те, про що мовчим,
Ми боїмося певних наслідків розв*язки
Та знай, що доля нам не сповістить
Обов*язково виявиться щастям.
І може наші тропи розійдуться,
Зійдуть метаморфози нанівець.
Та люди вже ніколи не забудуть
Нашої дружби кров*яних сердець.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334649
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.05.2012
автор: Паперова Думка