Нема тебе давно, а серце досі плаче,
А досі темним цвітом замаяні сади...
Душа вже літ багацько - гніздо печально-граче,
Так щемно укладає у пам’яті сліди.
Хіба врятують фото від далечі утрати?
Хіба схоро́нить спомин від болю чи жалю?
О, найдорожчий в світі... О, найрідніший тату!
І знову коле болем… І знов молю, молю!
Вколисую молитву щовечора, щоранку...
Життя там інше, вірю... То ж будь, хоч ТАМ живи!
Торкає вітер теплий зажурену фіранку,
Долаю сиву вічність роздертими грудьми...
(30.04.12)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334198
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.04.2012
автор: Леся Геник