Махнув бусел крилом за городом ,
Опустився з бабусиних стріх .
І поважно заквітчаним бродом .
В царство лілей ступив на поріг .
Защеміло ... - у вирій порину ,
В пам'ять ту , що роками беріг .
Полечу , і зі всього розгону ,
Плюхну в воду , що вкрила миріг ...
Де в калюжі з любої нагоди ,
Ми хвостатих лякали прачів .
Як хорти , не питачи згоди ,
Виганяли і з жита зайців .
Вміла бабця моя частувати ,
Коли грішних нас гнала тихцем .
По стежині , що бігла до хати ,
В аргументах , вербовим дубцем .
Вечоріє засмучене літо ,
Вже своїх мають наші дітки .
Нема бабці , що внучків любила ,
Відібрали у вирій , роки .
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333748
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 28.04.2012
автор: Дід Миколай