Синочку, ненароджена моя дитино!
З меча Чорнобиля упав ти на росу.
Апокаліпсисова жертва безневинна.
Цей біль у серці все життя я пронесу.
Душа моя роками за тобою тужить…
Гірким дощем її проллю в квітневі дні.
Можливо, й справді мирний атом бути мусить,
Але хіба замінить сина він мені?
Чи хоч колись Чорнобиль жертви порахує?
Чи людям стане сліз оплакати усіх?
Хто звідав опік зірки – хай мене почує,
Можливо, разом ми відмолимо цей гріх.
Синочку мій, моя зів’яла ніжна квітко!
Прости за все ти бідну матінку свою.
Моя душа одна без тебе, мов сирітка.
В дитині кожній бачу я тебе й люблю.
Про тебе в пам`ять маю я очистить душу
Від безнадії, горя й дум усіх тяжких.
Нести по світу я добро й кохання мушу.
Господь, молю, нам одпусти полинний гріх!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333383
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.04.2012
автор: Копачівна