О, Боже милий, чим та інша краща?
В котрих дзеркалах тіні розійшлись?
Ще й рідні лають - стигмотворча праща!
І де ж та доля, де ясне́ "колись"?
Та ще й між друзів - тернями вигнання...
Скувало душу - сили вже нема!
Не стримати наругове страждання,
Що сипле день на плечі жартома...
***
Блакитний вечір кутався в хустину...
Між трав байдужих за село ішла,
Ковтала сльози - істину полинну:
За мить - торкати вічного крила...
Холодна скеля вабила туманом...
Внизу ревіло урвище! Лиш крок -
І всі надії, вся печаль - намарно,
В провалля пороздираних думок!
***
Стелилось небо юно-волошкове
І цілувало сонечко дитя,
Воно ж лежало в пахощах любові
Господніх рук, між ладану життя,
Нового зовсім... Ніч розпуки - мимо!
І не провалля муки на межі -
Торкався Янгол добрими очима
І сіялося світло до душі...
***
У гаї тьохкав соловейко, мріяв...
Вертала - інша, ув очах - весь світ,
В долонях - сила піднебесних віял,
У серці - юний пишнобарвний цвіт...
Дівча зо мрій, усміхнене і щасне,
Освячене прозрінням, далебі,
Од нині знало, що життя - прекрасне
І що Господь не кидає в біді!
(26.04.12)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333380
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.04.2012
автор: Леся Геник