Сидить одна в старій порожній хаті
Бабусенька на присмерку життя…
Білизна і подушечки строкаті
В крохмальному мереживі шиття.
І Матір Божа вишита над нею,
Немов пливе у хмарах рушників
Торкаючись десницею своєю
Обличчя бабці, у стезях років.
На смерть близьку очікує безрідна
Хоч з кожного кутка вапняних стін
Глядить сімейка з фотографій рідна:
Онуки, три доньки і Вася – син.
Ніхто не привітає… Не стривоже
Барвистість самотканих доріжок.
З обідом у печі не допоможе,
Пампух спекти, а чи смачний ріжок.
Годинник лиш не стомиться лічити
Останок днів до часу небуття...
Жорстокий світ… Невдячні рідні діти,
Чи може й вам… на присмерку життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333227
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.04.2012
автор: Осіріс