Зупиниться подих і стиснеться серце,
Чорнобильські дзвони набатом дзвенять.
Весна хазяйнує, навколо цвіте все,
А ті, що померли в могилах лежать.
Вони воювали, неначе солдати
І смерті дивилися гордо в лице.
Ніхто й уявити не міг, що цей атом,
Став в пору весняну гарячим свинцем.
Загублені долі, залишені хати,
Страждання і сльози, і муки страшні.
З насиджених місць їм прийшлося тікати,
Коли розквітало усе навесні.
І те, що колись плодоносило й квітло,
Лишилось нечепане в хаосі літ.
Летять журавлі і курличуть привітно,
Та це вже забутий, навколишній світ...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332879
Рубрика: Присвячення
дата надходження 24.04.2012
автор: Тетяна Горобець (MERSEDES)