Пірнає перекотиполе
У жовту гладь святих полів.
А в мене сум: уже ніколи
Не чути гомону ланів.
Калину більше не зривати,
Не заспівати коло хати…
Не зупиняти серця щем:
Розтала зболеним дощем.
Інтерпретують інтеграли
В далекім році триста п’ять.
Там шаленіють генерали:
Яку іще країну взять?!
Мені не бачити ці сцени,
Де гнуться вниз високі клени,
Де серед них верба сама:
Мене давно уже нема….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332787
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.04.2012
автор: Міщишина Христина